Найпоширеніші помилки про професію журналіста

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]
журналіст тикає мікрофон

 

Рідкісна професія огорнута такою привабливою аурою. У масовій культурі давно утвердився образ журналіста як людини, яка беззавітно втягується в небезпечні авантюри і перебуває у постійному пошуку відповідей на найгостріші питання.

І, оскільки люди все ж таки схильні помилятися, деякі реальні аспекти цієї непростої роботи обов'язково варто прояснити. Погодьтеся, навіть найкрасивіші легенди не пройдуть суворої перевірки в умовах справжнього життя. А тепер спробуємо розібратися.


Міф №1. Комунікабельність і чарівність - головна запорука успіху


Незважаючи на високі темпи роботи та досить широкий розкид тем, досвідчені журналісти славляться не лише природною наполегливістю та гарною реакцією, а й своїми навичками міжособистісного спілкування. Це виходить із їхнього внутрішнього бажання повідомляти оточуючим про все, що нового відбувається у світі. Можна вважати це за біологічну потребу. Таким людям необхідно постійно збирати свіжу інформацію, щоб потім використовувати її для послідовного викладу. Характерно й те, що цю внутрішню рушійну силу неможливо розвинути – це виключно даність, індивідуальна особливість людини. Це почуття можна порівняти зі спрагою і відчувати його дано не кожному. Розумно припустити, що така професія має на увазі постійне спілкування. І з ним не все так однозначно. Журналісту доводиться часто спілкуватися з різними людьми, часом задаючи їм некоректні питання. Однак не слід думати так, ніби кореспондентам не знайоме почуття провини чи сорому. Навпаки, багато фахівців, розуміючи деякі витрати, прагнуть надати розмов менш гострий кут. Очевидно, що подібна чемність лише позитивно позначається на результатах розмови.

Спростовуючи розхожі уявлення, зауважимо, що зухвалість і неввічливість більше шкодять професії, ніж навпаки. Вони характеризують журналіста не з найкращого боку, виставляючи його зарозумілим і самовпевненим відступником (такі, втім, користуються попитом у жовтій пресі).

Журналіст отримує загальне визнання лише за рахунок особистої цілеспрямованості, а також здорової завзятості.


Міф №2. Якщо дитина добре пише твори в школі, значить, вона має схильність до журналістики


Вміння писати тексти – основа цієї професії. Все починається з друкованого тексту: і телевізійний сюжет, і радіоефір. Але помилково вважати, що сама професія підходить лише людям, які віддають перевагу гуманітарним фахам. У наші дні журналістика все більше набуває аналітичного, приземленого характеру. Світовий тренд – публіцистика, зосереджена на збиранні та аналізі величезної кількості даних. Тому в цьому ремеслі зараз більш затребувані фахівці, здатні що-небудь осмислювати, звертати увагу на першорядні ознаки, вибудовувати інформаційні компоненти в зрозумілу модель і т.д.

З досвідом деякі журналісти здатні описати навіть найнестандартніші ситуації, ніби рефлекторно описуючи все, що відбувається. При цьому вони можуть залишатися лише спостерігачами. Саме це прагнення описувати навколишню дійсність і є відмінною рисою справжнього журналіста.


Міф №3. Спочатку потрібно вивчитися, а потім працювати


Схильності до професії журналіста найвиразніше виявляються лише на практиці. Набагато краще, якщо їх вдалося виявити ще в дитинстві.

Школи юних кореспондентів можуть стати гарною підмогою. Великі газети і журнали, як правило, мають у своєму розпорядженні подібні гуртки. Примітно, що на базі таких шкіл дитина знайомиться із практичною стороною питання – юним кореспондентам охоче дають можливість писати матеріал на різні теми (особливо шкільні). На цьому етапі відбувається розмежування, за результатами якого визначити майбутнього мисливця за сенсацією буде неважко.

Плануючи надходження на журфак, абітурієнт має подбати про своє портфоліо. У ньому має бути достатньо публікацій (не менше двадцяти). Чи не зайвими будуть і неопубліковані роботи молодого автора. Саме тоді з'являються ненульові шанси на успішне освоєння спеціальності.

Вхідний поріг – 5 публікацій. Це обов'язковий мінімум під час вступу. Корисною буде й рекомендація видавництва чи творчої команди редакції. Небажано покладатися в такому випадку на знайомства та зв'язки, намагаючись "випросити" хороші відгуки та побажання. Якщо ж ви пройшли повз додаткові курси або спеціальні школи, можна особисто заявитись до якоїсь редакції та запропонувати свої послуги у статусі позаштатного працівника. Врахуйте, що робота, що доручається, навряд чи оплачуватиметься. Влаштувавшись, Ви можете шукати відомості для довідки, допомагати редактору, а також виконувати інші нескладні завдання. Так, спершу це може здатися працею, яка не потребує високої кваліфікації. Але сам факт того, що ви отримуєте можливість спостерігати за життям колективу видавництва, зрозуміти його будову та ритм, вивчити методи роботи – все це стане унікальним досвідом, який ніяк інакше не отримати. Пам'ятайте, Вашу спрямованість можуть гідно оцінити, одного разу запропонувавши ставку кореспондента.


Міф №4. Навчання на факультеті журналістики - це весела компанія плюс ненав'язливе навчання правильної посмішки перед камерою


Викладачі факультету журналістики часто невтішно висловлюються про своїх студентів, називаючи їх дилетантами широкого профілю. У вітчизняних вишах майбутнім журналістам пропонується справді об'ємна та різнобічна програма навчання, що безперечно є перевагою. На Заході ж підготовка кореспондентів зазвичай укладається в більш короткий проміжок – 3 місяці. Однак не варто думати, що у наших навчальних закладах до вивчення пропонуються виключно потрібні та корисні дисципліни. На жаль, серед них можна виявити достатню кількість необов'язкових чи непотрібних предметів.

Насамперед, виділимо курс сучасної російської (до речі, дуже складний). Редагування текстів та їх стилістичне "припасування" входять до професійного обов'язку журналіста, тому студенти змушені систематично писати контрольні роботи, реферати та диктанти.

Другий момент. Студент за роки навчання проштудує всю художню літературу – від античних авторів до сучасних письменників. На жаль для самих учнів, багато творів з обов'язкового списку літератури є вкрай складними і навіть нудними. Але екзаменаторів це не турбує – майбутній журналіст через силу долає цей бар'єр.

Не варто забувати про історію журналістики, що стосується вітчизняного та іноземного досвіду; окрема увага приділяється видавничим технологіям; про необхідність знання іноземної мови, рекламної справи, права, політології та інших соціальних наук говорити не доводиться.

А як же додаткові предмети, що опосередковано стосуються професії? Їхньому вивченню студенту журфаку також належить приділяти багато уваги. До них належать: логіка, психологія, релігієзнавство, філософія, економіка.

Прогрес не стоїть на місці, а тому сучасний студент-журналіст поєднує в собі безліч різних навичок і умінь, пов'язаних з інформаційними технологіями. У минулому молодим журналістам було достатньо познайомитись із фотосправою, а також провести кілька практичних занять у спеціально обладнаній телестудії. Сьогодні такий підхід безнадійно застарів. Тепер студентів швидко вводять в іншу індустрію – Інтернет-ЗМІ.


Міф №5. Факультет журналістики може навчити професії


Досі не зовсім зрозуміло, яку роль відіграє журналістська майстерність у вітчизняних вишах як окремий предмет. У різних навчальних закладах назва цієї дисципліни відрізняється, але суть її цілком зрозуміла.

Викладання цього предмета зводиться до абстрактних міркувань та розгляду студентських матеріалів. Вдало, якщо до такого процесу залучають заслужених майстрів-практиків, які на простих та зрозумілих прикладах можуть пояснити сутність роботи та порушити важливі теми. Однак, на превеликий жаль, левова частка процесу навчання відводиться під нескінченну теоретизацію, спрямовану лише на підвищення рівня ерудиції та освіти у студентів. Важливо розуміти, що успіх у цій професії досягається лише за рахунок вирішення практичних завдань. Цим і зумовлено творчий характер роботи журналіста.


Міф №6. робота журналіста — це суцільні детективні розслідування, інтерв'ю із зірками та прес-конференції з фуршетами


Перші роки роботи будуть для журналіста дуже простим, але нудним та одноманітним заняттям. Він буде зайнятий постійним упорядкуванням невеликих інформаційних нотаток, звичайних повідомлень; збиратиме необхідні відомості для оглядових статей. Не найкраща праця, яка становить основу життя журналіста навіть із значним стажем роботи.

Шлях до публікації, наприклад, інтерв'ю з яким-небудь чиновником середньої ланки досить звивистий. По-перше, потрібну людину ще треба знайти. Журналіст повинен пройти через всі інстанції, щоб отримати доступ до такої важливої особи. Це нескінченні дзвінки у всілякі відомства, підрозділи та відділи. По-друге, потрібно дотриматися тимчасових рамок, узгоджених до зустрічі – журналісту слід бути пунктуальним. У ході самого інтерв'ю такого співрозмовника доводиться всіляко "розштовхувати", домагаючись хоч чогось вартого, крім чергових фраз і заготовлених відповідей. По-третє, всю аудіо- та відеофіксацію розмови потрібно перевести в текстовий варіант, укладаючись у рамки формату цікавого та живого інтерв'ю. Отриманий варіант надсилається тому ж чиновнику, на схвалення. Чудово, якщо з того боку не вносяться значні правки, що псує всю виконану інтерв'юером роботу. Однак, як це часто буває, пристрасті навколо кінцевого варіанта розмови розгоряються неабиякі – може дійти і до скандалу. Саме тоді щось нещадно вирізається, виправляється чи просто доповнюється на користь обох сторін.

Журналіст повинен завжди бути готовим до труднощів. Йому завжди потрібно бути на зв'язку, щоб нічого не проґавити. Також йому просто необхідно шукати інформацію у абсолютно несхожих джерелах, витягуючи з них найцікавіші відомості. Ці та багато інших завдань під силу лише тому, хто не просто зветься, а й насправді є журналістом.


Міф №7. Журналісти багато заробляють


Не варто чекати від цієї професії золотих гір. Сьогодні співробітник авторитетного федерального видання навряд чи зможе заробити більше $500. У редакторів ситуація із заробітною платою трохи краща – 700 доларів. На відомих телеканалах, за деякими оцінками, рівень оплати праці дещо вищий. Як правило, удвічі більше за раніше названі суми. Але більшого грошового забезпечення вимагає від такого журналіста повної віддачі – він має опинятися в центрі подій однією з перших. Про нормований графік тут говорити не доводиться, кореспондента можуть викликати в будь-який час і в будь-якому місці.

Життя телевізійників не таке привабливе, як це може здатися. У цій сфері багато хто не витримує жорсткої конкуренції, і лише обрані виходять в ефір. Іншим залишається працювати редакторами, чиї умови роботи ще незавидніші. Саме за рахунок їхньої праці в ефір виходять шокуючі репортажі, різноманітні добірки, повноцінні випуски телепередач тощо. Ці співробітники завжди залишаються в тіні своїх щасливих колег.

Така важка праця та порівняно мала оплата сприяють розвитку в журналістиці тіньових схем. Так, заінтересовані особи можуть отримати піар за відповідний внесок. Журналістам залишається лише непомітно інтегрувати до чергового випуску приховану рекламу.


Міф №8. Життя у журналістів – цікаве!


Це твердження повністю відповідає дійсності. Це нелегка, а подекуди навіть небезпечна праця. Але переваги цієї професії з лишком перекривають усі її недоліки.

Читайте також: Що таке журналістика як професія?

Рекомендуємо

Популярний розділ про професії

  • Плюси та мінуси роботи фармацевтом +

    фармацевт   Складність вибору професії пов'язана насамперед із тим, що більшість Детальніше
  • Що робить продавець-консультант? (обов'язки) +

    дівчина продавець годинника   Продавець-консультант дуже популярна для розвитку молодих людей, що починають Детальніше
  • Топ-5 медичних професій майбутнього +

    Медичні професії майбутнього Експерти окреслили п'ять найбільш затребуваних медичних спеціальностей найближчих років. Детальніше
  • Професія - культпрацівник, особистий досвід +

    культпрацівник   Вітаю всіх! Мене звуть Зіна, 50 років, 16 з Детальніше
  • Як стати аналітиком з кібербезпеки? +

    кібербезпека   Аналітики з кібербезпеки допомагають підтримувати безпеку мереж, захищають користувачів Детальніше
  • 1

Список розділу